7 травня 1945 року Німеччина підписала капітуляцію у Другій світовій війні.
Весною 1945-го німецькі війська, попри відчайдушний спротив, зазнавали поразок на всіх напрямках. Однак справжній злам відбувся 30 квітня, із самогубством Гітлера. Адже той чудово розумів, що прощення йому годі чекати, тож ні про яку капітуляцію не могло бути й мови.
А далі події розгорталися із швидкістю снігової лавини.
2 травня капітулював берлінський гарнізон. 4 травня – німецькі війська в Голландії, Данії, Швеції, Північно-Західній Німеччині. 5 травня припинила опір група армій G (Баварія і Західна Австрія), і того ж дня Третій Райх розпочав перемовини про капітуляцію на Західному фронті – у штаб-квартиру Верховного головнокомандуючого експедиційними силами союзників в Європі Дуайта Ейзенхауера в Реймсі (Франція) за наказом голови німецького уряду грос-адмірала Карла Деніца прибув грос-адмірал Ганс-Георг фон Фрідебург. Союзники категоричні: лише повна і беззастережна капітуляція на Заході та Сході, все інше взагалі не обговорюється.
Німців це не влаштовує. Наступного дня, 6 травня, на перемовини прибув генерал-полковник Альфред Йодль, він знову пробує досягти компромісу, аби уникнути капітуляції на Сході. Впевнившись, що діалогу не виходить, німці викидають «білий прапор». Як бачимо, союзники повелись порядно і максимально врахували інтереси СРСР, відкинувши всі пропозиції сепаратного миру.
Акт капітуляції Німеччини підписано в Реймсі 7 травня о 02:41 за середньоєвропейським часом. Його прийняли:
— генерал-лейтенант Вальтер Беделл Сміт, начштабу Союзних експедиційних сил;
— від СРСР – представник ставки при командуванні союзників генерал-майор Іван Суслопаров та полковник Зенковіч;
— у якості свідка виступив бригадний генерал Франції Франсуа Севез.
Капітуляція вступала в силу 8 травня о 23:01.
Але ось тут і починається найцікавіше – наступного дня відбулося повторне підписання німецької капітуляції. Каменем спотикання виступила радянська сторона, яка, пропри все, демонструвала повну недовіру до своїх союзників і у всьому шукала підступ.
Справа ось у чому. Радянського представника Івана Суслопарова попередили про підписання лише ввечері 6-го – відразу по тому, коли Деніц дав відмашку Йодлю на капітуляцію. З Москви довгий час не було відповіді, очікування затягувалося. Суслопаров вкотре перечитував документ і ніяк не знаходив нічого підозрілого. Врешті він ставить підпис, але на всяк випадок робить застереження про можливість підписання ще одного аналогічного документу – тобто відверто перестраховується на випадок незадоволення Сталіна. Союзники великодушно погодилися.
А незабаром приходить відповідь із Москви: ніяких документів не підписувати!
Генерал Сергій Штеменко описував нараду у кабінеті Сталіна: «Верховний Головнокомандуючий, як завжди, повільно походжав уздовж килимової доріжки. Весь вигляд його виражав крайнє незадоволення… Він зауважив, що союзники організували односторонню угоду з урядом Деніца. Така угода більше схожа на недобру змову. Крім генерала І. Суслопарова, нікого з державних осіб СРСР у Реймсі не було. Отже, перед нашою країною капітуляція не відбувається».
Доволі кумедно чути про «недобру змову» від головного союзника Гітлера в 1939—1941 роках. Тоді як США та Англія закрили очі на всі неподобства, що творив Сталін із літа1939-го, надали СРСР небачених розмірів допомогу за ленд-лізом, зрештою, відкрили другий фронт в Європі і рішуче відкинули всі пропозиції Німеччини про капітуляцію лише на Заході.
Більше того, союзники легко погодилися на повторну церемонію в Берліні.
17 журналістів США і Англії, які були присутні на церемонії в Реймсі, отримали наказ терпіти до 15:00 8 травня і нічого не писати про досягнуту угоду. Щоправда «підвели» німці – німецьке радіо повідомило про капітуляцію о 14:41 7 травня. Через годину новину продублювало агентство Ассошіейтед Прес (хоча журналіста потім звільнили).
Тим часом Йосип Сталін взагалі пропонував відкласти оголошення про капітуляцію до 7-ї години ранку 9 травня, однак цього разу поступливі Черчілль і Трумен відповіли відмовою.
У Британії вже 8 травня 1945-го на вулиці вийшло понад мільйон людей. Грандіозні святкування відбулися 8 травня в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі, Маямі та інших містах США.
Повторну капітуляцію Німеччини підписано о 22:43 за центральноєвропейським часом (у Москві 00:43), вступала в силу вона так само о 23:01, тобто за 18 хвилин.
Українська щоденна газета «Свобода», що виходить в США, 9 травня 1945-го вийшла з шапкою «Війна в Європі скінчена». На першій сторінці повідомлялися подробиці підписання капітуляції в Реймсі, а також, що «перше повідомлення про здачу Німеччини повідав німцям міністер заграничних справ граф Крозік, заявляючи через фленсбурське радіо, що генеральний адмірал Деніц, новий канцлєр Райху й вождь німецького народу, приказав підписати акт безумовної здачі всіх німецьких збройних сил».
Газета повідомляла, що у вівторок «8 травня в годині 9 ранку президент Злучених Держав Гері С. Труман проголосив урядово з Білого Дому закінчення війни в Європі». Але, водночас, «в кількох місцях в Європі ще далі ведеться боротьба. Найзавзятіша з них іде в Чехії, головно в Празі, де німецький маршал фон Шернер, комендант німецьких військ у «Протектораті», заявив, що він не признає безумовної здачі Німеччини також Совєтському Союзові».
Газета «Известия» інформацію про завершення «Великой Отечественной» війни надрукувала 9 травня. Більше того, акт капітуляції, текст якого наведено на першій сторінці, датовано попереднім днем: «Подписано 8 мая 1945 года в гор. Берлине». 8-м травня датовано і указ президії Верховної Ради СРСР про оголошення 9 травня «святом перемоги». А в передовиці на все тій же першій сторінці є й таки рядки: «Отныне 9 мая для всех поколений станет днем всенародного торжества – Праздником Победы».
Останнє виглядає все ж таки дивно. Особливо на фоні репортажу власних кореспондентів газети на третій сторінці: «8 травня в Берліні». Він починається такими рядками: «Восьме травня 1945 року – історичний день. Подіям його будуть присвячені книги. Хроніка його увійде у підручники і довідники».
А Василь Лебедєв-Кумач вже й встиг наваяти помпезного вірша «Ми перемогли!..»:
«…Спасибо нашему великому Отцу,
Поклон ему земной и всенародный,
И нашим маршалам, и каждому бойцу
За ратный труд, за подвиг благородный!
Всю Родину обнять хотел бы я:
Мы победили! С праздником, друзья!».
Більше того, на тій же сторінці, в нижньому куточку, примостилася ще одна переможна поезія («Великий день» Олександра Прокоф’єва) – він теж 9 травня творив, не восьмого?
А на останній сторінці притулилося і повідомлення про звернення рейх-міністра графа Шверин фон Крезика до німецького народу… увага: з приводу капітуляції. «Німецькі чоловіки й жінки! Верховне командування збройних сил за наказом грос-адмірала Деніца оголосило сьогодні, 7 травня, про беззастережну капітуляцію всіх німецьких військ».
В номері за 9 травня журналісти «Известий» встигли оперативно розповісти про нічні святкування у Москві, Тулі, Харкові. А от днем раніше, хоча й встигли виставити деякі міжнародні кореспонденції, датовані 7 травня (з Лондона, Риму, Варшави, Кошіце), про капітуляцію анічичирк.
Із звернення Йосипа Сталіна, опублікованого в «Известиях» 10 травня: «7 травня був підписаний у місті Реймсі попередній протокол капітуляції. 8 травня представники німецького головнокомандування… підписали в Берліні остаточний акт капітуляції, виконання якого почалося з 24 годин 8 травня».
Ну і знайдіть тут 9 травня…
Або наказ Сталіна про урочистий салют о 22-й годині 9 травня, також опублікований 10-го: «8 травня 1945 року у Берліні представниками німецького верховного командування підписаний акт про беззастережну капітуляцію німецьких збройних сил».
А ще фрагмент оперативного зведення за 9 травня (від радянського інформбюро): «…Курляндська група німецьких військ у складі 16 і 18 німецьких армій, під командуванням генерала від інфантерії Гільперта, з 23 годин 8 травня цього року припинила спротив і почала передавати особовий склад і бойову техніку військам Ленінградського фронту». Інші частини почали здаватися зранку 9 травня. Але ж на якій підставі капітулював Гільперт?
А ще 10 травня «Известия» надрукували тексти виступів по радіо президента США Г.Трумена та прем’єр-міністра Великобританії У.Черчілля 8 травня «з нагоди капітуляції Німеччини»: «Офіційно військові дії припиняться через одну хвилину після опівночі сьогодні, у вівторок, 8 травня. Однак із метою порятунку життів наказ про припинення вогню почав віддаватися вже вчора по всьому фронту. Місцями німці продовжують опиратися російським військам. Однак, якщо вони будуть продовжувати це після опівночі, то вони, звичайно, позбавляться захисту законів війни і будуть піддані атакам союзних військ з усіх боків. Не дивно, що на таких протяжних фронтах і в умовах існуючої дезорганізації ворожого командування наказу німецького верховного командування не будуть підкорятися негайно у всіх випадках. Це, на нашу думку, …не є причиною того, аби приховати від нації повідомлені нам генералом Ейзенхауером факти, що стосуються беззастережної капітуляції Німеччини, вже підписаної в Реймсі… Отже, війна з Німеччиною завершилася».
Через недовіру й підозрілість, радянський уряд згаяв добу. Союзники пішли на компроміс і погодилися на повторне підписання акту капітуляції, однак і при цьому СРСР примудрився запізнитися на цілий день. І коли в Британії та США народ на повні груди святкував перемогу, радянські люди перебували у невіданні. Лише надвечір диктор радіо сповістив, що цього дня передачі триватимуть до пів на четверту ранку. А солодке слово «перемога» прозвучало лише о 02:10.
Схожа картина мала місце і після капітуляції Японії. Акт беззастережної капітуляції вона підписала 2 вересня 1945-го. Того ж дня президія Верховної Ради СРСР підписала указ «Про оголошення 3 вересня Святом Перемоги над Японією», згідно якого «3 вересня вважати неробочим днем».
Але ж чомусь нікому не прийде в голову святкувати закінчення війни 3 вересня.
Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 22 листопада 2004-го 8-9 травня вважаються Днем пам’яті та примирення.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
